 | ||||||
| ||||||
 | ||||||
 | ||||||
 Українська баннерна мережа | ||||||
|
<< назад
Расологія сьогодні Українець з середньою освітою сьогодні не має знань, і навіть поняття про расовий склад українського народу. Цих знань не можна знайти там, де вони мали б бути; в книжках по історії України, в книгах про окремі слов`янські землі та племена, про «Давніх українців» тощо. Школа не надає знань про расові ознаки, та про расове походження свого народу. Відсутні не тільки знання, але вміння бачити багато речей, про які можна скласти уявлення за зовнішніми рисами людини. Внаслідок чого, втрачається відчутний образ явищ. В сучасній білій людині потрібно пробудити скульптора, щоб він міг запам`ятовувати та відтворювати форму голови, носа, щелепи тощо. Спостережливість потрібно виховувати, як говорив Гете: «Зовнішність людини – це текст, у якому написано все, що про неї можна розповісти». Знання расових особливостей європейських народів не є складовою частиною так званої загальної освіти. Коли вимовляють слово «раса» перш за все виникають асоціації – чорні, жовті, білі тощо. Якщо взяти Європу – багато людей згадують термін «кавказька раса». Але асоціації з`являються у всіх різні: в багатьох виникає образ білої людини з бородою, обличчям не вузьким і не широким, зі здоровим кольором шкіри та русими косами. Інші вважають, що мова йде про кавказців. Завдячуючи так званій загальній освіті плутають расу з релегійною приналежністю, расу та мову, говорять не про расові, а про мовні спільності, наприклад: «урало-алтайські народи», «хаміти», «семіти», «індогерманці». Говорять про слов`янську, романську, германську расу і губляться, коли бачать перед собою, наприклад, молдованина, тобто «романця», який виглядає як українець – високий, блакитноокий, білявий чи такого самого фіна. Тому, коли змішують мовну і расову приналежність, це завжди веде до плутанини. Є романські, германські і слов`янські мови, але немає романської, германської, чи то слов`янської раси. Мова і раса взаємопов`язані, ці зв`язки нелегко віднайти, але мовні кордони ніколи не є расовими і навпаки. Раса і народ не співпадають. Народ – історико-цивілізаційне поняття, раса – термін природознавства, термін описової антропології. Расові дослідження – це, в першу чергу, вивчення фізичних та психічних особливостей людини або окремих людських груп. Народ вбирає в себе людей, які мають одну мову однакові звичаї, раса – людей з однаковими фізичними і психічними спадковими задатками. Фізичні та психічні особливості раси повинні бути однаково важливі для расології. Для того щоб оцінити психічний склад групи людей потрібно спочатку чітко уявити собі фізичну різницю цієї групи від інших. Як писав Ганс Ф.К. Гюнтер – в раси слід об`єднувати лише такі групи людей, котрі завжди відтворюють собі подібних, і одразу дає визначення – раса являє з себе групу людей, яка за своєрідним збігом фізичних ознак і душевних якостей відрізняються від будь-якої іншої і завжди репродукує собі подібних. Дослідження європейських рас знаходиться зараз на
початковому етапі. В книжці «Раси і народи землі» (1898-1899) Денікер не дав
чіткої різниці чистих рас і змішаних популяцій. Він нарахував у Європі шість
основних та чотири другорядні раси. Ріплі «Раси Європи», перше видання – 1899р.
доводив, що є три Європейські раси. Як вказують досліди і Ганс Ф.К. Гюнтер їх підтвердив, що в Європі п`ять основних расових типів. Вони не завжди мали однакову назву, хоча, на мій погляд, потрібно дотримуватись термінів, які затвердив Гюнтер: 1. Нордична раса (запровадив расолог Денікер); 2. Західна раса – «середземноморська» (запровадив Гюнтер); 3. Динарська раса (запровадив Денікер); 4. Східна раса – «гальпійська» (запровадив Гюнтер); 5 Східно-балтійська раса (запровадив Норденстренг). Поширення знань про расологію навмисно блокуються, бо встановлені цією наукою факти наштовхуються на загальні упередження і супротив. Результати, досягнуті расологією в житті дуже легко перекручуються та у такому викривленому вигляді передаються далі без критичної оцінки. Расологія для свідомості суспільства зовсім інше ніж просто ще одна наука: вона має справу з тим, що близько торкається кожної людини і до чого кожна людина особливо вразлива – з незмінними спадковими фізичними та психічними особливостями людини, які переходять у спадок. Опрацював Ю.В. Петровський
|
