<< назад

Подаємо зі скороченнями для спраглих за Росією

 

Визначити своє місце в Європі

 

Міжнародна Асоціація "Європейська Синергія" була офіційно зареєстрована в Тулузі (Франція) 1993 року і нині має свої філіали у Франції, Бельгії, Італії, Німеччині, Швейцарії та Австрії, а також представників в Іспанії, Португалії, Хорватії, Литві і Латвії. З 1997 офіційно існує Московське регіональне відділення "Європейської Синергії", же очолюють історик A.M. Іванов, письменник В.Б. Авдєєв і культуролог П.В.Тулаєв. Асоціація виросла і Групи вивчення і дослідження європейської цивілізації (ГРЕСЕ), що виникла у Франції в 1969 р. Це був свого роду мозковий центр т.з. "нових правих", ідеологами яких були французи Ален де Бенуа, Домінік Веннер, Пьєр Віаль, Жан Мабір, Гійом Фай, італійці Джорджо Локкі, Піно Рауті, Мазке Тарки, швейцарець Армін Молер. Правда, в листопаді 1997 року було вирішено відмовитися від терміну "нові праві" і замінити його іншим - "Європейський Синергетичний рух ". Президентам "Європейської Синергії" з моменту її виникнення по квітень 1998 року був пан Жільбер Сенсир, один із засновників французького Національного фронту, а нині пані Алессандра Колла (Мілан, Італія).

Анатолій Михайлович Іванов - голова Російського відділення Європейської Синергії.

 

Анатолій Іванов: Кожна людина інстинктивно відчуває або усвідомлює, що її доля залежить від могутніших, ніж вона сама, сил ("вищих" або "нижчих") і прагне певним чином збу­дувати свої відносини з цими силами. Одні (з категорії "рабів Божих") вимолюють у цих сил поблажливість до себе, повзаю­чи на колінах і стукаючись лобом об землю. Коли я бачу сотні і тисячі людей, що лежать ниць, здійнявши до небес зади, я тільки дивуюся: як можна ставитися до Бога з такою непова­гою? За кого вони його, власне, вважають, цього свого Бога?

Є і люди іншого типу, які в гордині своїй, намагаються підпорядкувати собі ці сили за допомогою магічних жестів і заклинань. "Завойовники природи", що сподіваються на не­обмежені можливості техніки, не дуже далеко відійшли від первісних чаклунів.

Нарешті, є також люди (і я належу до їх числа), які просто хочуть пізнати ці сили. Від того, звичайно, життя легше не стає: що толку мандрівнику, якого пожирає лев, від знання того, як влаштований травний апарат лева? Але процес пізнання дуже захоплюючий сам по собі. Я ніколи не видирав­ся на гори, але я розумію відчуття альпіністів, коли вони піс­ля величезних праць досягають вершини.

Скептики скажуть: Ну заліз ти на вершину, але ж ти не сидітимеш на ній вічно, доведеться так чи інакше з неї зла­зити Так, доведеться. Злізеш і почнеш видивлятися для себе наступну. Тому, хто прагне пізнання, як і альпіністу, теж потрібні "гори, на яких ще не бував".

У дзен-буддизмі є діалоги в стилі "мондо", істини, що добре відображають пошук. – Чому ви її не знайшли? – Тому, що шукаю. – Як ви її знайдете? – Тільки переставши шукати. – Коли ви її знайдете? – Ніколи.

З початку 70-х років я в своїх роботах став все більше віддалятися від чисто історичних тем у бік суто релігійної тематики. Я займаюся тим, що називається порівняльним релігієзнавством, але жодна з релігій, які я вивчав, не викли­кала у мене бажання зупинитися на ній і почати її пропові­дувати. Не збираюся я також придумувати якусь власну ре­лігію і виступати як її пророк – у цій ролі я став би посміхо­вищем у своїх власних очах. Я твердо переконаний, що нас­тає нова світова релігія, яка прийде на зміну християнству, але навіть якщо ця релігія з`явиться на світ за мого життя, я зовсім не впевнений, що стану її прихильником.

Г.Л. У моїй бібліотеці с Ваша брошура "Християнська чума".

A.I. Я дуже шкодую, що завдяки ви­данням В.І.Корчагиіна стала відома са­ме ця робота - памфлетна, коротка пе­реробка ранішої серйозної праці "Таєм­ниця двох начал" (Походження христи­янства), написаної в 1971 р. Сім років опісля я зіткнувся з компанією молодих і дуже войовничих християнських нео­фітів, що мали звичку підносити свою новонабуту віру і доводити її перевагу пе­ред усіма іншими релігіями, нічого до ла­ду про них не знаючи. Настрої цієї пуб­ліки дуже добре відображав діалог двох політв`язнів табору в Мордовії, що назав­жди запам`ятався мені. – Скажи, ти ві­риш у Бога? – Так, вірю. – Ні, скажи: ти віриш в Бога Ісуса Христа? – Ні, не вірю.

– Ах, так? Значить ти атеїст? Комуніст?

– Вибач, я ж тобі сказав, що вірю в Бога.

Такі християни: той, хто не вірить в їхнього Бога, відразу перетворюється в їхніх очах на "атеїста", "язичника" і т.п. Ніякої іншої віри вони не визнають і цим небезпечні.

На початку 70-х років я співпрацював у самвидавівському журналі "Віче", редак­тор якого, В.Н. Осипов, був православ­ним монархістом (залишається ним і понині). До 1978 року, коли християни до­вели мене до того, що я написав "Християнську чуму", стало ясно, що ніяка спів­праця з християнами неможлива, що це вороги, може бути ще страшніші, ніж ко­муністи. Я не став би включати "Христи­янську чуму" ні в яке зібрання своїх тво­рів (якщо допустити на мить фантастич­ну думку, що хтось наміриться видати та­ке), але висновок, що християнство є заг­розою, залишається в силі.

Ця загроза в нинішній Росії стає вже не тільки духовною, але і фізичною. Че­рез відсутність національної Ідеї (ніякої Іншої, окрім рабського поклоніння "царю-батюшці" в Росії ніколи і не було, не­має і не передбачається) ті, хто сьогод­ні перебувають у Росії при владі, запов­нюють духовний вакуум православним "обрядовєрієм". Православ`я перетво­рюється на офіційну ідеологію, воно нав`язується насильницьки, як вчора нам нав`язували марксизм. Солдатів га­няють на молебні, як вчора ганяли на політзаняття, нещасних дітей волочать до церкви, як учора волокли в піонерсь­кі загони, спотворюють дитячі душі. Православні попи освячують все, від нових винищувачів до нових борделів. А.Зіновьев правильно називає нинішній режим у Росії "поліцейско-клерикальним" Православні попи претендують на роль духовної поліції, вони диктують, які балети ставити, які ні. Православні фа­натики нахабнішають і звіріють щодень-щогодину, вони захоплюють і громлять музеї, палять книги, а завтра почнуть палити людей, якщо тільки тих "рабів божих" вчасно не зупинять. Через це православне засилля, зокрема, жити сьогодні в Росії осоружно до огиди.

Г.Л. Ви - автор не виданої дотепер книги "Заратуштра го­ворив не так". Що ж він говорив?

А.І. Праця "Заратуштра говорив не так" була написана в 1981 році. Я був зайнятий тоді пошуками релігійної аль­тернативи християнству. Я став уваж­но вивчати арійські релігії – індуїзм, буд­дизм, зороастризм і звернув особливу увагу на ту релігію, яку у нас знають менше всього. Назву моєї роботи жод­ним чином не було пов`язано з назвою відомої книги Ф.Ніцше, якщо продовжи­ти цю фразу, то смисл вийде такий: "Заратуштра говорив не так, як Христос".

Головною моєю метою було спрос­тування відомої єврейської тези, ніби­то одні євреї додумалися до монотеїз­му, тому вони, мовляв, "богообрані". Я показав, що основний комплекс релігій­них ідей, покладених в основу юдаїзму, християнства й ісламу, бере свій поча­ток в зороастризмі. Мій висновок корот­ко можна сформулювати так: христи­янство – це проєвренний зороастризм, а зороастризм – це християнство без єврейських наклейок і сопель.

Оспорюючи монополію євреїв на монотеїзм, довелося умовно прийняти їх правила гри, тобто виходити з тієї пе­редумови, ніби монотеїзм є вища фор­ма розвитку релігії, хоча ніким не дове­дено, що це дійсно є вища форма, ок­рім самих монотеїстів, які розважають­ся такого роду "доказами" заради влас­ного задоволення і самовозвеличення. Кожен світогляд має певну расову ос­нову, і те, що однією расою розгляда­ється як вище, зовсім не обов`язково по­винне бути таким для іншої раси. Тим більше, для всіх інших рас.

Г.Л. Ви листуєтеся з найбільшими інтелектуалами світу, розробниками панарійської ідеології, такими як Мігель Серрано, Гійом Фай, Крістофер Жерар та ін. Як вони бачать ті істот­ні відмінності в арійській і семітській традиціях?

А.І. У своїй статті "Арійський полі­теїзм і семітський монотеїзм як проти­лежні світогляди" (Сварог, № 13-14) Ви згадали характеристику семітської ра­си, яку дав свого часу Е.Ренан. Його думки розвивав Х.С.Чемберлен, який постійно підкреслював убозтво семітсь­ких уявлень про Бога в порівнянні з на­багато глибшою і змістовнішою почат­ковою релігією арійського світу. Але і Ренан, і Чемберлен – це XIX ст., а ми зараз живемо в XXI ст.

Пан Ален де Бенуа в своїй класичній праці "Як можна бути язичником?" поста­вив питання про фундаментальні відмін­ності між європейським язичництвом і юдо-християнством. Це питання необхід­но було поставити ще з тієї причини, щоб можна було провести чітку лінію, що від­діляє "нових" правих від "старих", які ніяк не можуть відчепитися від свого христи­янства. Проте тепер Гійом Фай, колиш­ній соратник пана де Бенуа, стверджує, що той, хоча і оголосив себе колись "язичником", залишився насправді юдо-християнином (див. "Атеней" №5. С.50). Чи справедливе це твердження?

На мій погляд, найвидатніший філо­соф сучасності – це пан Пьєр Шассар (див. "Атеней" №6). Він риє глибше за всіх І докопується до самої суті. Ніцше колись проголосив гасло: "У тому божествен­ність, що є Боги, а не Бог", і спеціально зазначив, що це символічний вираз, хо­ча його "Заратуштра" – суцільна симво­ліка, щоб не подумали, ніби він закликає повернутися до політеїзму. Справа не в політеїзмі, а у тому, що різноманітність закладена в самій сутності Всесвіту, що не зводиться ні до якого "єдиного почат­ку", – це пан Шассар невпинно доводить у своїх книгах, перш за все в тій, яка так і називається "Різноманітність у природі"; в оригінальній назві цієї книги навіть сло­во "різноманітність" вжите у множині. Він категорично відкидає будь-який униіверсалізм, тому ті, хто мислить так само, як і він, замінюють термін "універсалізм" сло­вом "плюріверсум".

Г.Л. Наш український філософ Володимир Шаян присвятив цій темі спеціальне дослід­ження "Біблія як ідеологія".

А.І. Так, я познайомився з досліджен­ням В.Шаяна "Біблія як ідеологія" за тек­стом, опублікованим у журналі ``Сварог" (№15-16,2004). Я абсолютно згоден з його оцінкою Біблії: це дійсно свідоцтво єв­рейського расизму і підручник геноциду. Але в чому заковика. Порівняно недав­но мені довелося прочитати рукопис на ту ж тему, автор якої, пан Ахмед Рамі, при­ходить до точно таких же висновків що­до Біблії, що і В.Шаян, відправляючись від абсолютно інших посилань. Пан Рамі ніякий не язичник, він правовірний му­сульманин, тобто типовий представник "семітського монотеїзму", хоча сам він ні­який не "семіт", а бербер з мароккансь­кого племені Тахала, колишній офіцер, учасник військових змов проти короля Марокко, що вже більше 30 років живе на еміграції в Швеції. Критикувати Біблію, як бачимо, можна з різних позицій, і схо­дитися в цій критиці зовсім не значить бути однодумцями. Головне – позитивні Ідеали, саме тут звично і починаються принципові розбіжності.

У Вашій статті, яку я згадував вище. Ви цитуєте визначення, дане В.Шаяном введеному ним же поняттю "генотеїзму". В.Шаян писав: "Приписувати нашим предкам "примітивний" політеїзм - це ка­рикатура і знущання над істиною про на­шу і інші арійські релігії". Насправді йдеться всього лише про релігії, що ма­ють під собою різну расову основу. Пан Мігель Серрано відкрито заявляє, що "арієць повинен бути політеїстом". Я вза­галі з крайнім недовір`ям ставлюся до концепції "єдності в різноманітності". Ко­ли починається єдність, різноманітність звичайно кінчається. У мене те ж гасло, що і у пана де Бенуа: "Для мене Єдине ніколи не буде вищим Множинного. Я люблю тільки відмінності", хоча він і викликає роздратування у декого з "Єв­ропейської Синергії" (див. "Атеней" №5, crop, 99), конкретно, у тих, хто, вірить, що "єдине може бути множинним" І ки­ває при цьому на Індію. Так з нею ще потрібно розібратися, з цією Індією, що я і постарався зробити у розділі про ін­дуїзм у моєму Заратуштрі!

Г.Л. Чи вважаєте Ви слов`янство культурно-історичною спільністю?

А.І. Про слов`янофілів я писав дип­ломну роботу на історичному факультеті Московського університету. Особлива увага в ній була надана книзі Н.Я.Данилевського "Росія і Європа", в якій, як я вважаю, міститься квінтесенція слов`янофільства. Але той політичний союз усіх слов`янських народів, який ба­чився Данилевському, виник лише піс­ля Другої світової війни, під егідою Ра­дянського Союзу і комунистичної ідео­логії. І слов`яни ж перші почали цей со­юз розвалювати – я маю на увазі Югос­лавію Тіто. А потім розвалилася і сама Югославія, і один, по суті справи, народ, розділений на три частини трьома різ­ними релігіями, знищував сам себе лю­то і несамовито. І після цього Ви хочете, щоб я вірив у слов`янську спільність?

Ті, хто сподівається на якісь особли­во близькі відносини між спорідненими народами, жорстоко помиляються: во­ни просто не читали Дарвіна і не зна­ють, що найжорстокіша боротьба за іс­нування відбувається між близько спо­рідненими видами. Хто ненавидить ро­сіян сильніше поляків? А зараз, говорять, і на Україні напруження русофобії силь­ніше, ніж у всіх інших республіках коли­шнього CPCР. Отже і відносини між братами теж можуть бути різними. Як говорили в Чехії в 1968 році, коли їй надали "братсь­кої допомоги" – "Каїн також був братом",

Керівники нацистської Німеччини теж наївно вірили, що споріднені німцям по крові англо-сакси почуватимуть до них симпатію, але не було у Німеччини зліших ворогів, ніж ці самі англо-сакси.

Слов`янофільство народилося у нас із співчуття слов`янським народам, поз­бавленим політичної самостійності, що знаходилися під владою австрійців і тур­ків. Але далі починалася дивна логіка: австрійцям і туркам не можна, а нам мож­на позбавляти незалежності, скажімо, ту ж саму Польщу, і ніхто не може протесту­вати проти цього, тому як іншим зась втру­чатися в "суперечку слов`ян". Як Вам та­ке розуміння "слов`янської єдності"? Або такий роздум: "Славянские ль ручьи сольются в русском море? Оно ль иссяк­нет? Вот вопрос" (А.С.Пушкін). Глибокодумне запитання, що і говорити. А якщо подумати далі: що стане із слов`янськи­ми струмками, якщо вичерпається ро­сійське море? Вони теж вичерпаються або все ж таки зіллються, якщо не в морі, то хоча б в якому-небудь озері?

Важко уявити собі слов`янську спіль­ність через розкол слов`янських народів за релігійною ознакою. Якщо строго слі­дувати теорії "зіткнення цивілізацій" С.Хантінгтона, то різні слов`янські наро­ди належать до різних цивілізацій. У Дру­гу світову війну в слов`янських народів був спільний ворог, та й то не у всіх: словаки і хорвати, навпаки, одержали від німців незалежність і билися на їхньо­му боці, так само, як і болгари, для яких головним ворогом здавна були серби -ще одне підтвердження правоти Дарвіна. Але ж сербів і болгар навіть релігія не розділяє Правда, болгари люблять доводити на своє виправдання, що во­ни за походженням тюрки і до слов`янсь­кої спільності ніякого відношення не ма­ють

Г.Л. Що 6 Ви хотіли побажати Ук­раїні?

А. І. Звертатися з побажаннями до цілих народів – привілей державних і релігійних діячів. Якщо я цим займати­муся, мене власне, запитають: А ти хто такий? Мені хотілося б, щоб кожен на­род керувався грецьким принципом: "Пізнай самого себе". Пізнати самого себе, значить, бути самим собою, а це і є справжня "самостійність". Смішно і сумно, коли самоствердження вирод­жується в прагнення довести, що саме твоя країна – "батьківщина слонів" Ко­ли учені різних націй тягнуть цих поваж­них тварин за хобот на свою терито­рію, мені особисто стає осоружно, не­залежно від того, хто цим займається, – росіяни, українці або німці.

Україна лише недавно здобула дер­жавність. Народи, у яких ця подія відбувається із запізненням, подібні молодим горам з безліччю вулканів – вони небез­печні для самих себе і для оточуючих. Відомо, як запізнилися в цьому плані Ні­меччина і Італія і яку роль вони згодом грали. Україна – держава, у якої ще все попереду, а що саме – залежить від неї. Адже головне в свободі це „для чого", а не "від чого". Сумну картину становлять собою країни Східної Європи і Прибал­тики, що звільнилися від комуністичного ярма, – схоже, вони звільнилися лише для того, щоб змагатися в тому, хто далі висуне язик, щоб лизнути американсь­кий чобіт. Було б сумно, якби Україна теж взяла участь в цьому змаганні. Невже за­ради цього билися герої УПА, ті, на честь яких проголошується гасло "Слава геро­ям!"? Героям-то слава, а ось їх негідним нащадкам – "ганьба!"

Українці можуть подумати: Ось під­ступний москаль! Хоче посварити нас з Америкою, хоче щоб ми знову пішли "під царя московського". Уявіть собі, не хочу, Я ні кому не радив би пов`язувати своє майбутнє з Росією, тому що у цієї країни немає майбутнього. Через десять років вона розпадеться, і частини її те­риторії будуть окуповані іноземними військами. Це буде неминучим резуль­татом того політичного вибору, який во­на сьогодні зробила.

До речі, тоді можуть змінитися і ни­нішні межі України і прийняти приблизно такі контури, як на картах Грушевського, але суть не в цьому. Я повертаюся до пос­тавленого питання: Що відбудеться, як­що "російське море" вичерпається? А во­но вже вичерпується і стає схожим на Аральське. Куди подінуться тоді "слов`янські струмки"? Є шанс, що поте­чуть вони саме в Україну, що якщо вже в Західній Європі знову заговорили про "каролінгський полюс", то ціпком вірогідне і відродження "київського полюса". Пан Парвулеско, як і багато інших на Заході, мріє про вісь Париж-Берлін-Москва, але гнила московська частина цієї осі скоро відвалиться, і постане питання, чим її за­мінити. То щодо осі Париж-Берлін-Київ?

Є такий прекрасний шанс. Але шанс цей можна і бездарно упустити. Як співається в пісні "Думайте самі, вирішуй­те самі"...

Мені доводилося чита­ти у старих російських істориків, що ро­сійський народ живе в стані "двоєвірства", що під християнством зберігаєть­ся пласт "пережитків язичества". Мені здається – якщо я помиляюся, хай укра­їнці мене підправлять, – що на Україні цей пласт розташований набагато ближ­че до поверхні. А ті країни, де цей пласт вперше вийде на поверхню, де він краще всього розроблятиметься, одержить вигоди, ма­буть, не менше, ніж від здобичі нафти, – до неї потягнуться всі інші, ті, що в цьо­му відношенні слабші.

http://unaunso.org

http://una-unso.info

http://vinnica.una-unso.info

http://kharkov.una-unso.info