 | ||||||
| ||||||
 | ||||||
 | ||||||
 Українська баннерна мережа | ||||||
|
<< назад
Їх знають в
обличчя „[ті], що стоять за
спиною “Нашої України”, а ширше – за спиною
так званої “опозиції”, ні в соціальному, ні
в національному планах нічим не
відрізняються від тих, що сформували та
реалізують сьогоднішній іноземний фашистський режим в Україні.
Сформований
“нашеукраїнськими” кланами
режим не стане українським. Він лише,
можливо, не буде
демонстративно антиукраїнським
...” (із
Заяви УНА-УНСО від 22.03.2004.) Особисто добре знав людину, яка організовувала спеціальні групи НКВД
„бандерівців” на Західній Україні. Він дуже цим пишався. По розквіту
„перебудови” розповідав про свій вклад у перемогу над ворогом. Здається, написав
навіть книгу про ті буремні події. Це колишній Директор ІЯД АН УРСР з питань
режиму. Не знаю, чи живий він й досі. Його безпосередній шеф і натхненник у цій
справі, товариш Федорчук, уже давно відійшов у небуття. Але справа їх у
незалежній Україні живе. Генеральна Прокуратура (за будь якого „українського”
Генерального Прокурора) неухильно дотримується чекістської корпоративної етики
та честі. Зрозуміло. Татусі й мамулі, бабусі й дідулі
багатьох нині діючих політиків та високопосадовців (у тому числі й „помаранчевих”) причетні до цих „подвигів та
перемог”... Це вам не майданне братство. Це кровна
кругова порука на крові. ГЕНЕРАЛЬНА ПРОКУРАТУРА
УКРАЇНИ копії: газета “ПРИКАРПАТТЯ” м.
Старий Самбір газета “СВОБОДА” м. Київ
Громадянина України Макара Івана
Івановича ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ЗЛОЧИН У газеті “ПРИКАРПАТТЯ” від 30.04.2005р. під заголовком
“Сповідь” було надруковано спогади колишнього солдата спецгрупи НКВД, яка під
маркою бандерівців проводила масові вбивства невинних людей на
Тернопільщині. У газеті “СВОБОДА” №21
(246) від 14 - 20.06.2005р. було надруковано статтю “Провокаторы из МГБ-КГБ”, де з посиланням на документи
наводяться аналогічні факти. Описані у вказаних
статтях діяння були вчинені умисно, з метою повного чи часткового знищення
українців, як нації, шляхом позбавлення життя та створення життєвих умов,
розрахованих на повне чи часткове їх фізичне знищення, і містять ознаки злочину,
передбаченого ст.442 Кримінального кодексу України. Урядом СРСР, правонаступником якого відповідно до Закону
України “Про правонаступництво України” є Україна, при укладенні Угоди від
08.08.1945р. з урядами США, Великобританії та Франції „Про затвердження "Статуту
Міжнародного військового трибуналу для суду і покарання головних військових
злочинців європейських країн осі"”, Указом від 04.03.1965р. та Постановою від
03.09.1965р. Президії Верховної Ради СРСР такі діяння теж названо
геноцидом. Відповідно до ст.2 Конвенції “Про запобігання злочину
геноциду та покарання за нього” від 09.12.1948р., ратифікованої Президією
Верховної Ради СРСР 18.03.1954р. (вступила в силу 12.01.1951р.), як геноцид,
аналогічно, визначено діяння, здійснені з наміром знищити, повністю або
частково, національну групу як таку, а саме: а) вбивство членів такої групи; c) навмисне створення для такої групи таких життєвих
умов, які розраховані на повне або часткове фізичне її
знищення. Відповідно до ст.1 "Конвенції про незастосування строку
давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства" від 26.11.1968р.,
ратифікованої Президією Верховної Ради Української РСР 25.03.1969р., жодні
строки давності до таких злочинів не застосовуються. Відповідно до ст.ст.4,
97, 98 КПК України прошу порушити кримінальну справу за вказаними у газетах
“ПРИКАРПАТТЯ” та “СВОБОДА” фактами. Копію винесеної постанови
прошу надіслати на мою адресу. Додаток (першому
адресату): 1.
Ксерокопія публікації “Сповідь” у
газеті “ПРИКАРПАТТЯ” від 30.04.2005р.; 2.
Ксерокопія статті
“Провокаторы из МГБ-КГБ” у газеті “СВОБОДА” №21 (246)
від 14-20.06.2005р. 17.06.2005р.
І.Макар Справа №2-3760/05
Печерський районний суд м. Києва позивач: Громадянин України Макар Іван
Іванович відповідачі: Президент України Ющенко Віктор
Андрійович (вул. Банкова,
11, м. Київ, 01220, т.226-20-57) Генеральна прокуратура України (вул.
Різницька, 13/15, м. Київ, 01011) ПОЗОВНА ЗАЯВА стосовно бездіяльності (подається в порядку ч.1 ст.51
КАС України) 17.06.2005р. я направив у Генеральну прокуратуру
повідомлення про злочин, вчинений співробітниками НКВД, які під виглядом
бандерівців проводили масові вбивства невинних людей. Генеральною прокуратурою
моя заява була направлена для розгляду по суті в прокуратуру Тернопільської
області, яка затіяла тяганину з перевіркою. Стосовно бездіяльності прокуратури Тернопільської
області та військової прокуратури Тернопільського гарнізону я направив в
Генеральну прокуратуру заяву від 05.10.05р. /а.с.4/, яку всупереч ч.4 ст.7
Закону України “Про звернення громадян” 10.10.05р. /а.с.5/ було надіслано для
розгляду по суті в прокуратуру Тернопільської області. Аналогічно було надіслано
в прокуратуру Тернопільської області Заяву від 18.10.05р. /а.с.31/, у якій я,
зокрема, оскаржив її неправомірну бездіяльність та бездіяльність прокурора
відділу Генпрокуратури Сотниченка С.П. Неправомірну
бездіяльність Генеральної прокуратури стосовно розгляду моєї скарги на
бездіяльність прокуратури Тернопільської області та військової прокуратури
Тернопільського гарнізону 17.10.05р. я оскаржив Президенту України /а.с.6/
відповідно до ст.102 Конституції України з проханням виступити гарантом мого
конституційного права на звернення. Всупереч ч.4 ст.7 Закону України “Про звернення
громадян” моя скарга була направлена в Генеральну прокуратуру України з
голослівним твердженням, що порушені мною питання не відносяться до передбачених
ст.106 Конституції повноважень Президента, а закон забороняє йому втручатися в
діяльність прокуратури. В той же час у моєму зверненні йдеться не про втручання
в діяльність, а про бездіяльність прокуратури. Крім цього, Президент відповідно
до п.11 ч.1 ст.106 Конституції звільняє з посади Генерального прокурора України,
а отже може застосувати до нього і інші заходи дисциплінарного
впливу. 03.11.05р. я направив в Генеральну прокуратуру Скаргу
/а.с.15/, в якій, зокрема, просив порушити кримінальну справу відносно
працівників Генеральної прокуратури України, керівництва прокуратури
Тернопільської області та військової прокуратури Тернопільського гарнізону за
намір приховати особливо важкий злочин. Листом від 08.11.05р. /а.с.16/ Генеральна прокуратура
проігнорувала це моє повідомлення про злочин співробітників прокуратури та
перекрутила моє повідомлення про те, що винесення завідома незаконних постанов,
відверте знущання та приховування злочинів викликає у громадян справедливе
обурення і бажання як скажених собак стріляти таких “правоохоронців”, назвавши
його погрозою, хоча я не погрожував прокуратурі, а лише
застерігав. 06.12.05р. мною в Генеральну прокуратуру мною було
направлено Заяву /а.с.29/ про бездіяльність прокуратури Західного регіону
України та військової прокуратури Тернопільського гарнізону, яку всупереч ч.4
ст.7 Закону України “Про звернення громадян” було направлено для розгляду в
прокуратуру Західного регіону України. В обох випадках просив відповідно до ст.18 Закону
України “Про звернення громадян” надати можливість особисто викласти аргументи
особі, що перевірятиме заяву, та брати участь у перевірці поданої заяви,
знайомитися з матеріалами перевірки, подавати додаткові матеріали або наполягати
на їх запиті, бути присутнім при розгляді заяви, що обидва відповідачі
проігнорували. Така бездіяльність відповідачів призвела до того, що
питання винесення постанови за моїм повідомленням про злочин до цього часу не
вирішене, а я, як заявник, навіть не був прокуратурою
опитаний. Таким чином, як Генеральною прокуратурою України, так і
Президентом України було порушено моє конституційне право на
звернення. Відповідно до ч.3 ст.105,
ст. 159 КАС України, - ПРОШУ: 1.
Визнати бездіяльність Президента
України Ющенка В.А. та Генеральної прокуратури України Кабінету Міністрів
України неправомірною. 2.
Зобов’язати відповідачів
розглянути за моєю участю мої звернення та надати належні відповіді по
суті. Справу прошу розглядати
без моєї участі Додаток: 2 копії Позовної
заяви 06.02.06р.
І.Макар |
