<< назад

Як американці разом з українськими „правоохоронцями” гуманітарною допомогою... „ділилися”

 

Хазяйнуючі в Україні олігархічні клани не тільки обібрали власний народ, а й створили нам у світі імідж третьосортної дер­жави. Поки провладні ЗМІ захлина­лися від вдячності заокеанському «дяді Сему» за гуманітарну допомогу нашим знедоленим, в редакції пролунав дзвінок Бориса Погрібного, голови Васильківської організації УНА-УНСО, голови громадської організації Спілка багатодітних Київщини, який розповів нам, що ж насправді стоїть за горезвісною гуманітарною допомогою  відомої наддержави Україні і кого ж годують за допомогою українських „верхів” сердешні іноземні „благодійники”.

 

Я гадав що допоможу нашим

малозабезпеченим і багатодітним

Борис Погрібний, голова Спілки багатодітних Київщини, президент координаційного центру „Родина”, голова Васильківської організації УНА-УНСО.

– Я лікар-терапевт. У середині 90-х років жив разом зі своєю багатодітною сім`єю у місті Ва­силькові Київської області, займався невеликим бізнесом. Але не всім поталанило так, як мені. В області вже тоді мешкало 47 тисяч багатодітних сімей, члени яких, у переважній більшості, були безробітними. Ми створили Спілку багатодітних Київщини, й у 1994 році мене обрали її головою. Проживаючи в регіоні, постраждалому від аварії на ЧАЕС, ми працювали над проблемою поліпшення життя членів організації. Два роки я розробляв відповідну програму. За цією програмою, погодженою з Кабінетом Міністрів України, для Спілки багатодітних Київщини надійшла велика кількість гуманітарного вантажу. Програму профінансував Держдепартамент США. Спілці був виділений грант 17.09.98 року – від Департаменту оборони США на поставку медичної техніки, медичних ма­теріалів, нового одягу, взуття, оргтехніки, меблів, тканин, електропобутових приладів, швейних ма­шин, транспортних засобів і міні-засобів вироб­ництва для залучення багатодітних сімей до суспільнокорисної праці й створення для них нових робочих місць. Йшлося про велике багатство – адже це було майно з ліквідованих американським військових баз внаслідок конверсії. Усього ми ма­ли отримати 30 контейнерів вагою 248 тонн, вар­тість майна в одному контейнері становила 70-150 тисяч доларів. Все здійснювалося на законних під­ставах. Постачання відбувалося відповідно до Уго­ди між Урядом України та Урядом США (в особі Агентства з міжнародного розвитку при посольст­ві США в Україні) від 7.05.92 року „Про гуманітар­не та техніко-економічне співробітництво” через посередника-перевізника – фонд „Каунтерпарт Інтернешнл”. Міністерство охорони здоров’я України видало мені ліцензію на надання медичної до­помоги сім`ям Київщини силами медичного цент­ру „Допомога” Спілки. Отже, наприкінці 1998 року, коли 10 контейнерів вантажу опинилися в Україні і я відзвітував перед усіма задіяними організаціями за виконання першого етапу програми мені зда­валося, що почнеться конкретна допомога мало забезпеченим і багатодітним. Я помилився: поча­лося дещо інше...

 

„Каунтерпарт”-МВС України

Непорозуміння між працівниками фірми-посередника „Каунтерпарт” і паном Погрібним почалися, тільки-но зайшлося про розподіл отриманих вантажів. З подивом Борис Олександрович дові­дався, що в планах американського фонду фігуру­ють зовсім інші отримувачі гуманітарки. Ось, нап­риклад, пан Погрібний показує мені план розподі­лу частини вантажу, який вимушено довелося зат­вердити йому самому.

– Як бачите, вже на самому початку розподілу (частина вантажу призначалася українським силовим структурам, – коментує Борис Погрібний. – Тут вказані ГУ МВС України в м Києві, ГУ МВС в Київській області, міліцейський відділ термінового реагування „Сокіл” та „охоронці порядку” міста Василькова. Вказана кількість виділеного їм май­на його вартість і код. Представники „Каунтерпарту” так мені і сказали: мовляв, хочемо допо­могти 1200 співробітникам „Сокола”.

Це було дивно, тим більш, що у меморандумі, направленому генеральним директором програм гуманітарної допомоги „Каунтерпарт” в Україні, Молдові і Білорусії Брайаном Річардом Проппом посольству США в Україні і американському Агентству з міжнародного розвитку з проханням підтримати „гуманітарну” ініціативу, ніяких міліцейських отримувачів немає. Навпаки, пан Б.Пропп пропонує надати допомогу багатодітним сім’ям, сиротам, інвалідам, людям похилого віку, постраждалим від аварії на ЧАЕС і навіть лікарням в місті Києві та Київській області. Та й з українськими законами, якщо чесно, „почин” „каунтерпартівців” щось не дуже стикується. Тому що в Законі України „Про благодійництво та благодійні організації” говориться, що майно та кошти благодійних організацій складають, серед інших, „благодійні внески та пожертвування, що мають цільовий характер (благодійні гранти), надані фізичними та юридичними особама в грошовій та натуральній формі”. Про це ж сказано в отриманому надалі Борисом Погрібним листі з Мін’юсту України.   

Зрештою, щоб не конфліктувати з представниками всесильного „благодійника”, Борис Погрібний погодився тоді з планом розподілу, адже основна маса вантажу все ж таки призначалася благодійним організаціям Спілки. Однак „дива” тривали. Отриманий вантаж треба було розмитнити, навантажити і складувати – а це величезна фізична робота. А ще майно на сотні тисяч доларів США, яке перебувало в очікуванні розподілу на васильківських складах, хтось повинен був охороняти. За законами України розмитнення гуманітарної допомоги проводиться безплатно, гроші на перевезення майна на склади у Василькові з держбюджету США виділялися. Але...

– Все майно розмитню вав я сам за власні кошти, – розповідає Борис Погрібний. – Про це свідчить лист з Київської регіональної митниці від 26.06.01 року.  Довелося наймати людей, платити їм гроші, годувати їх після роботи. Мій власний бізнес фак­тично обслуговував всю програму. Вся робота ве­лася з урахуванням рекомендацій органів влади і місцевого самоврядування. Працівники „Каунтерпарту”, регулярно отримуючи зарплату, не плати­ли ні мені, ні моїм людям ні копійки. Зрештою, обурений такою несправедливістю, я зробив їм зауваження.

А 15 квітня 1999 року пан Погрібний залиша­ється сам-на-сам з представниками – „Каунтерпарту” біля орендованих складів на Васильківському заводі холодильників...

 

Розповідає Людмила Вансовська,

адвокат Бориса Погрібного

– Зненацька працівники фонду „Каунтерпарт” звинувачують мого підзахисного в крадіжці гуманітарної допомоги на астрономічну суму. В контейнерах, мовляв, пробито дірку, і щезло майно сотні тисяч доларів! Звинувачення було повністю сфабриковано, тому що частину майна Борис Олександрович вже розподілив, а частина лише прибувала в морські торговельні порти Іллічівська та Одеси. Проте викликані працівниками „Каунтерпарту” співробітники Васильківської міліції надягли на пана Погрібного наручники і посадили в КПЗ райвідділу. Увечері того ж дня біля своєї квартири незаконно затримали дружину Бориса Олександровича Погрібну Любов Григорівну, на яку теж надягли наручники і відправили в камеру. Їй інкримінували злісний спротив працівникам міліції, в результаті чого вона отримала 10 діб адміністративного арешту. Проти пана Погрібного порушили кримінальну справу за ст. 86-І КК України (в редакції 1960 року) – за крадіжку в надвеликих розмірах. Понад 5 місяців мого підзахисного незаконно тримали в СІЗО м.Києва Держдепартаменту з питань виконання покарань. Після цього по над 3,5 років абсолютно безпідставно тривало кримінальне переслідування. Нарешті, 31 липня 2002 року кримінальну справу проти Бориса Погрібного припиняють за відсутністю в його діях складу злочину.

 

„Правові” дії української міліції

А для нас цікаво те, що відбулося під час сфаб­рикованого кримінального переслідування. Отже за цей час все майно, яке належало Спілці багато­дітних Київщини й особисто Борису Погрібному, вилучається й додається до кримінальної справи як „речові докази”. Одночасно Васильківські пра­воохоронці разом із зацікавленими особами з „Каунтерпарту” ґрунтовно „пошманали” квартиру Бо­риса Погрібного, протизаконне вилучивши осо­бисте майно Погрібного на 62 тисячі 278 гривень. Все це знову ж таки додають до „речових дока­зів”. А от після цього почалося вже справжнє пог­рабування – те, заради чого й розгорнулася ко­медія із кримінальною справою. Згідно з листом Генпрокуратури від 24.05.99 року було забороне­но передавати вилучене майно гуманітарної допо­моги. Однак порушуючи вимогу ст. 80, 81 КПК Ук­раїни, Комісія з питань розподілу гуманітарної допомоги Кабінету міністрів України (!) ще до прийняття рішення по справі, абсолютно незаконно передаю всю вилучену гуманітарну допомогу, все майно Спілки багатодітних і все вилучене особисте майно Погрібного третім особам (!). Докази у сфабрикованій кримінальній справі.

– У мене відібрали Статутні та бухгалтерські документи, печатки, штампи Спілки, особисті документи, – додає Борис Погрібний. – Окрім того, рішенням тієї ж Комісії, яка мене пограбувала, я позбавлений права розповсюджувати гуманітарну допомогу. Тим самим вщент зруйновано мою справу і перекреслено життя!

Та найцікавіше, як завжди, наприкінці. Хто ж в результаті, виявився отримувачем всього цього багатства? А ось хто: все та ж рідна українська міліція. Щоправда 30 тонн, у відповідності з прото­колом Комісії, було передано якомусь Дитячому фонду України у місті Суми, решта ж... Достатньо лише перелічити цих отримувачів:

- Міністерство внутрішніх справ Криму, місто Сімферополь;

- організація «Схід Сонця», місто Виноградів;

- пожежна частина №4, місто Васильків;

- МВС України.

Отож, непогано домовилися між собою троє подільників – фонд „Каунтерпарт”, українські пра­воохоронці та урядові чиновники за рахунок здоров`я і долі українського громадянина!

 

Людмила Вансовська, адвокат Бориса Погрібного

– У ході незалежного розслідування став відо­мий ще один кричущий факт вандалізму з боку працівників Слідчого управління Васильківської мі­ліції. Незважаючи на те, що частина вилученого майна зберігалася у водонепроникних герметич­них упаковках працівники СУ склали брехливий акт, що, нібито майно замокле. Після цього май­но на десятки тисяч доларів, яке належало Спілці, було вивезене особисто слідчим паном Поплавським на сміттєзвалище і в присутності співробітни­ків `Каунтерпарту облито бензином та спалене. Оскільки згідно КК та ЦПК речові докази знищува­ти не можна, сьогодні у судах міста Києва трива­ють законні позови Бориса Погрібного до СУ ГУ МВС України в Київській області про відшкодуван­ня моральної шкоди та вартості знищеного майна та до Кабінету Міністрів України – про відшкоду­вання моральної шкоди. В результаті вчиненого пограбування і сфабрикованої кримінальної спра­ви мій підзахисний тяжко захворів, потребує доро­гого лікування, його справа зруйнована, а члени Спілки багатодітних Київщини не отримали належ­ного їм майна гуманітарної допомоги.

P.S. Напев­не, я цій історії Службі безпеки України роботи вистачить надовго. Адже навряд чи хто повірите, що „геніальна” ідея годувати україн­ських силовиків за рахунок гуманітарної допо-йоги знедоленим зародилася в головах спів­робітників фонду-посередника.

Юрій Бабіров

Передрук з „Української газети”

№4 (288) 29.01.04

http://unaunso.org

http://una-unso.info

http://vinnica.una-unso.info

http://kharkov.una-unso.info