 | ||||||
| ||||||
 | ||||||
 | ||||||
 Українська баннерна мережа | ||||||
|
<< назад
Провокації
Сепаратизму Одним із результатів
президентської виборчої кампанії 2004 року став поділ України на „українську” та
„неукраїнську” її частини. Не можна ж дійсно не помічати того факту, що „етнічно
чиста” її частина одностайно
віддала голоси Віктору Ющенку, а в, наприклад, переважно українській Херсонській
області, завдяки шаленому „русифікаторському” ресурсу, голоси розділилися майже
навпіл. Як
не затуляти очей, то хіба сліпий цього не побачить. (Безумовно, мав
місце і ряд інших факторів. Однак саме це було вирішальним і саме цим не
скористалися українські політичні сили, які й
досі знаходяться у зародковому
стані.) Московська „п‘ята колона”
вирішила скористатися своєю поразкою на виборах та перейти в контрнаступ.
(Спроба утворення південно-східної автономії.) Він був швидко придушений. Не в
останню чергу через союзницьку „демократичну” позицію керівництва США, яке
правильно „орієнтувало” керівництво РФ. Здавалося б, переможці
мали розпочати рішучу боротьбу з ініціаторами сепаратизму (безумовно, у межах
своїх можливостей і на своїй території) та сепаратними тенденціями. Можемо
констатувати: вони обмежилися гучними промовами.
Напевно, такою була воля
генеральних спонсорів... Воля спонсорів – воля
Божа! Однак провокувати сепаратизм власними
силами? Наприклад, віце-прем‘єр з
питань адміністративної реформи дозволяє ЗМІ інтерпретувати свої
виступи з цього питання як державні плани укрупнення існуючих областей. Йому
як фаховому вчителю історії мало б бути відомо, що це шлях до поділу країни. У
той час як адміністративне подрібнення областей – крок до
укріплення її унітарності. Не можна давати ЗМІ свободи в
інтерпретації цього важливого для держави
питання... Далі – більше. Виходячи з
традиційної для червоних практики – дестабілізації існуючого
буржуазно-націоналістичного ладу та провокації пролетарської революції, – новопризначений міністр внутрішніх справ
прийняв рішення боротися з кримінальною злочинністю в Закарпатті та ...
Донецькій області багнетом вояка внутрішніх військ! За інших обставин та в
іншій країні можна було б посміятися з дій аматора, мовляв, лаври Путіна в
Ічкерії не дають спокою нащадкові комісарів... Та з огляду на повну
безперспективність і „рекламність” оголошених заходів по наведенню порядку, що
це, як не провокація сепаратизму?
У Закарпатті він має
глибокі історичні традиції, підігрівається сусідами, фінансується з-за кордону.
Про Донбас і говорити
нема чого. Подарунок новостворюваній „опозиції”. Питання лише в тому, чи
використає вона наданий їй шанс? Невже можна так довіряти
гарантіям Путіна, що він їх дав у Братиславі? 27.02.2005
О.К.
|
