<< назад

II. Who is who?

або Феномен кучмізму

 

Що ж побудувала нинішня влада в Україні? Що це за державний устрій або режим і чи має він аналоги в істо­ричній ретроспективі і яка можливість його збереження в більш-менш віддаленому майбутньому? Давайте подивимось.

Насамперед – постать глави цієї владної піраміди. Вона всім відома – це Леонід Кучма: руда, невиразна, невеличка людина з довгим носом. Волею долі і за певної (скоріше, вирішальної) допомоги тих, кого влаштовувала його кандидатура, він (можливо, сам не сподіваючись) став главою най­більшої та, мабуть, найбагатшої європейської держави. Що сталося за 10 років кучмівського `державотворення`, відомо всім. Достатньо нагадати, що за ці роки населення України зменшилося майже на 4 млн. осіб, що співвідносно з втрата­ми у великій війні. Хто ж керував разом з Кучмою неоголошеними `бойовими діями` проти своїх співвітчизників і хто насолоджується наслідками цієї війни проти власного наро­ду? Між ким поділені багатства України і хто саме сьогодні володіє монополією на владу?

Ці імена усі знають. Як повідомляла низка ЗМІ (`Львівська газета`, `Сільські вісті`, `Персонал Плюс` та ін.), багатства України (тобто наші з вами) опинилися в основно­му в руках трьох головних кланів (див. також: Российский кто есть кто. – 2004. – № 3(42) та Инвест-газета. – 2004. – 22 черв.).

 

Дніпропетровський (`сімейний`) клан

Кістяк цього клану складають особи, які входять до най­ближчого оточення Л. Кучми. Найвпливовішою фігурою цього клану є хабадник (тобто, за визначенням Е. Ходоса, юдеонацист) В. Пінчук, який `вчасно` одружився із розлу­ченою дочкою Кучми – О. Франчук (вона є співвласницею одного з найбільших в Україні підприємств стільникового зв`язку `Kyivstar`, яке в народі давно вже звуть `Кучма-стар`), Президентський зять володіє контрольним пакетом найбільшого (!) в СНД виробника трубної продукції (`Інтер-пайп`), який за відомими вже сьогодні схемами скупив най­потужніші і найприбутковіші українські металургійні підприємства. Із ЗМІ Пінчук контролює газету `Факты`, всеукраїнські телеканали `ICTV`, `СТБ`, `Новий канал`, `11 телеканал` у Дніпропетровську та ін. Головна функція цього клану, як свідчать аналітики, – контроль над державним сектором економіки України, лобіювання власних інтересів, пов`язаних з військово-промисловим комплексом, тобто `ос­новою основ` будь-якого державотворення. `Фінансистом` цього `сімейного` кучмівсько-пінчуківського клану с другий за кількістю активів український банк – дніпропетровський `Приватбанк`. До цього клану аналітики зараховують керів­ника Національного банку України і водночас лідера партії `Трудова Україна` С. Тігіпка (сьогодні він керівник вибор­чого штабу кандидата в президенти України В. Януковича), однопартійці якого – В. Пінчук та віце-прем`єр і колишній глава президентської адміністрації Д. Табачник (до речі, коли обирали в народні депутати, замість національності написав у рекламній листівці `православний`). Певним виливом у `сімейному` клані користується і група Деркачів (батько і син – обидва народні депутати), діяльність яких дехто пов`язує з відомим злочинцем та водночас керівником Всеукраїнського єврейського конгресу В. Рабиновичем. Ці люди контролюють холдинг `Українська прес-група`, який охоплює видання: `Комсомольская правда в Украине`, `Московский комсомолец в Украине`, `Аргументы и факты в Украине`, `Деловая неделя`, `Теленеделя`, а також `Киевский телеграф` та ін.   (тобто, за багатьма повідомленнями, просіоністські та українофобські ЗМІ, які русифікують укра­їнське населення). До цих видань треба додати такі рабино-вицькі витвори, як `Столичные новости`, `Столичка`, низку суто єврейський газет, телепрограм та ін., які давно вже пе­ретворилися на україножерські та ксенофобські видання, спрямовані на розпалювання міжрелігійної та міжнаціональ­ної ворожнечі і поширення в українському суспільстві найцинічнішої розпусти (тут головний редактор рабиновицької брудноти єврей В. Кацман змагається з іншим `сексуальним збоченцем` головним редактором `Бульвару` євреєм Д. Гордоном, у складі редакційної ради якого перебував і нинішній віце-прем`єр з гуманітарних (!) питань `православ­ний` Табачник).

 

Київський клан – СДПУ(о)

Це клан скандально відомих в Україні (і не тільки в ній) В. Медведчука – Г. Суркіса, перший з яких є керівником президентської адміністрації Кучми і водночас лідером `об`єд­наних соціал-демократів` (в народі їх давно називають `об­різаними`, оскільки, за висловлюванням колишнього члена СДПУ(о) В. Ничипорука, ця партія є партією `влади євреїв в Україні` (див.: інтернет-видання `Главред` від 09.12.2003 p.), а другий – народний депутат, `великий бізнесмен` та `вели­кий футболіст`, під керівництвом якого відомий раніше в усьому світі український футбол сьогодні надійно загнаний аж у кінець європейського рейтингу. Як повідомляють російські аналітики, `фактически СДПУ(о) руководит следу­ющая группа: экс-президент Украины Леонид Кравчук, Вик­тор Медведчук, братья Игорь и Григорий Суркисы, экс-мэр Киева в начале 1990-х Валентин Згурский, киевские бизнес­мены Богдан Губский, Юрий Плужников` та ін. (Россий­ский кто есть кто. – 2004. – № 3). Цей клан, згідно з опри­людненими повідомленнями, фактично керує цілою мережею офшорних компаній (як і клан Кучми-Пінчука) та `Українським кредитним банком`, а коло їх інтересів складає: елек­троенергетика, ринок нафти та газу, металургія, суднобудівництво, виробництво алкогольних напоїв, цукрова промис­ловість, спорт, мас-медіа. Під контролем клану перебувають всеукраїнські канали `УТ-1`, `1+1`, `Інтер`, газети `Киевские Ведомости`, `Бизнес`, `2000`, `День` та інші, які давно вже мають (на кшталт пінчуківських та рабиновицьких видань) надійну `славу` українофобських, відверто сіоністських ЗМІ. Як зазначають аналітики, стратегія СДПУ(о) партії `єврейської влади в Україні` - отримати контроль над ко­румпованою українською бюрократією для наступного на­дання високооплачуваних лобістських `послуг` (про це зго­дом). При цьому СДПУ(о) завжди виступала на підтримку президента Кучми, що, з одного боку, підтверджує тісні не­формальні зв`язки керівників `об`єднаних` з президентом та його найближчим оточенням, а з другого – затаврувало цю партію в суспільній свідомості як антиукраїнську за своєю сутністю політичну силу, яка обслуговує `єврейські інтере­си` і обслуговується ж євреями (наприклад, такими недовченими `політтехнологами`, як Погребинський, Гельман, Павловський, Малинкович та ін,). На формування саме та­кого іміджу `есдеків` вплинула, безперечно, одіозна постать їхнього партійного керівника – В. Медведчука. Завдячуючи відомому і ґрунтовному біографічному дослідженню Д. Чо­бота `Нарцис`, українцям стало відомо, що В. Медведчук (як і його брат С. Медведчук – нині перший заступник ке­рівника Державної податкової адміністрації України, а до цього – керівник податківців у Львові, де його неодноразо­во публічно звинувачували у корупції) с сином співробітни­ка окупаційної німецько-фаишстської влади в Україні, зго­дом засудженого. Стало також відомо, що Медведчук, як один з керівників комсомольського оперзагону (це у Медведчуків, мабуть, сімейне – прислуговуватись окупаційній владі), разом з двома такими ж, як він, `стражами порядку` по-підлому,  жорстоко побили неповнолітнього хлопця, за що В. Медведчук з подільниками перебував за ґратами і був ви­ключений з Київського державного університету. Стало та­кож відомо, як В. Медведчук (навіть не відбув строкової військової служби) за якихось 1,5-2 роки, коли досяг влади, отримав високе звання полковника (як, до речі, і його по­передник на посаді, і такий самий `православний` – Д. Та­бачник).

 

Донецький клан

Це клан Р. Ахметова та В. Гайдука (перший, як зауважу­ють аналітики, успадкував `хазяйство` кримінального автори­тета Брагіна – у тому числі й посаду президента футбольно­го клубу `Шахтар`, а другий контролював корпорацію `Індустріальний союз Донбасу`(ІСД). ІСД опікує всі постав­ки газу металургійним підприємствам, активи ж Ахметова зо­середжені в групі `Систем Капітал Менеджмент`, яка володіє контрольними пакетами багатьох великих металургійних підприємств. Цей клан контролює, за оцінками аналітиків, всі ліквідні активи Донецького регіону, а завдячуючи призначен­ню на посаду прем`єр-міністра України В. Януковича (люди­ни, яку вважають близькою до Ахметова та Гайдука) – `до­нецькі` вийшли у загальноукраїнський формат. Так, на ринку зв`язку ця група представлена компанією ДСС, а в мас-медіа -телерадіокомпанією `Україна` та видавничим домом `Сьо­годні`. До `донецьких` зараховують також колишнього вико­нуючого обов`язки прем`єр-міністра України Ю. Звягільсько-го та його протеже – колишнього мера Донецька, нардепа B. Рибака. Прем`єрська кар`єра Звягільського (водночас є співголовою Єврейської конфедерації України) закінчилась скандально: він вкрав і вивіз до Ізраїлю (де потім і перехову­вався) 300 мли (!) доларів (див., напр.: Прохоров Д. П. Спец­службы Израиля. – СПб.: Нева; М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2002. C.  191). Але потім єврейські `партнери` Кучми (чи його гос­подарі?) повернули Звягільського в Україну в ранзі народного депутата, а сам Кучма на День захисника Вітчизни (!) при­своїв цьому ізраїльтянину (Звягільський, наскільки відомо, не приховує свого подвійного, забороненого українським законо­давством, громадянства) звання Героя України. Більшого блюзнірства та цинізму важко собі уявити, але після цього вже всі українці точно знають, який треба скоїти великий зло­чин і скільки треба вкрасти у власної держави, щоб отримати з рук Кучми найвищу нагороду.

Трохи про бізнес Звягільського. Як повідомляють ук­раїнські та російські ЗМІ, Звягільський міцно тримає в своїх руках шахту імені Засядька (мабуть, неперевершеного `ре­кордсмена` за кількістю загиблих у ній українських шах­тарів), а В. Рибак (нещодавній керівник партії `Регіони України`) має значний вплив на донецький середній бізнес: будівництво, роздрібна торгівля тощо. Крім того, ці двоє збе­рігають певний контроль над Першим українським міжнарод­ним банком, а Звягільский до того сьогодні активно розвиває аграрний бізнес. В альянсі зі структурами Звягільського створено концерн `Енерго` (на базі корпорації `Дон`) разом з колишнім директором однієї з шахт Нусенкісом, тобто це, як і інше, є суто єврейським бізнесом.

У 2001 р. представник донецького клану, близький до Ріната Леонідовича, якийсь Б. Колесников (колишній ди­ректор кондитерської фабрики) став головою Донецької об­ласної ради, а Нусенкіс уже кілька років керує українським концерном `Енерго` з Москви. У Москві ж існує і організа­ція `Донецьке земляцтво`, одним з лідерів якого є Й. Коб­зон, неодноразово звинувачений багатьма ЗМІ у належності до мафії (зрозуміло, не до російської і не до української). З огляду на скандальне придбання структурами Пінчука, Ахметова та Медведчука велетня української металургії `Криворіжсталі` (за що, ймовірно, ще доведеться відповідати пе­ред українським судом голові Держмайна Чечетову), аналітики відзначають тенденцію до зближення донецького клану з кучмівсько-пінчуківським та медведчуківським, це ще більше підсилює кримінальну складову сучасного сус­пільно-економічного страждання України.

 

Олігархи "Нашої України"

Олігархи, за словниками іншомовних слів, є представни­ками невеликої групи експлуататорів, яка здійснює політич­не та економічне панування і називається тому олігархією (тобто владою небагатьох багатіїв). Тому до якої б політич­ної сили не зараховував себе перед виборцями той чи інший олігарх, його експлуататорська сутність стосовно співвітчиз­ників від цього не змінюється.

До цієї не дуже поважаної в кожному народі категорії осіб аналітики зараховують таких членів `Нашої України`: П. Порошенка, Є. Червоненка, Л. Черновецького, Д. Жванія та деяких інших дрібніших. Придивимось до окремих з них трохи уважніше.

Основа бізнесу П. Порошенка – `Український промислово-інвестиційний концерн`, який охоплює, за повідомлення­ми ЗМІ, більше 50 підприємств різних напрямів діяльності, зокрема кондитерську корпорацію `Рошен`, Київський суд­нобудівний завод `Ленінська кузня`, автомобільний бізнес, банк `Мрія`, а також всеукраїнський `5-й канал`, вінницький телеканал `Иштар` (ім`я семітської богині планети Венера), кілька газет та ін. У період парламентських виборів 1998 р. Порошенко став членом СДПУ(о) і в парламенті увійшов у фракцію цієї партії `єврейських інтересів` та за її ж квотою очолив один із підкомітетів. Потім створив власну лівоцентристську партію `Солідарність`, яка восени 2000 р. об`єдна­лася з відомою сьогодні `Партією регіонів` (нинішній голо­ва – прем`єр В. Янукович). У грудні 2001 р. він виходить вже з `Партії регіонів` для того, щоб увійти у виборчий блок В. Ющенка `Наша Україна`. Нині Порошенко очолює най-впливовіший парламентський комітет – бюджетний. А кіль­ка років тому, за даними деяких інтернет-видань (див., напр.: http:// www.oligarh.net), Порошенко входив до `групи за інтересами` з тодішнім керівником президентської адмініст­рації В. Литвином, сьогоднішнім спікером Верховної Ради, куди Литвин попав завдячуючи створенню прокучмівського штучного політичного блоку з цинічною назвою `За ЄДУ`. Сьогодні П. Порошенка, не зважаючи на те, що він завжди хитався тільки відповідно до хитань `головної лінії` провладної партії, вважають одним з найближчих соратників В. Ющенка (до того ж вони ще й куми).

Ще одним з таких `близьких` аналітики називають єврея Є. Червоненка (хай вас не вводить в оману його українське прізвище, що взагалі дуже поширено серед євреїв – брати прізвища представників титульної нації, такі як Пінчук, Лит­вин, Швець, Ткаченко, Рибак, або схожі на російські – Мак­симов, Васильєв, Саприкіна, Табачник, Кушнарьов, Воронін тощо). Основа бізнесу родини Червоненків – концерн `Ор­лан` (засновниками якого виступає ціла купа інших `ор­ланів`: `Орлан-Транс`, `Орлан-Бевериджиз`, `Орлан-Трейд` та ін.) і багато допоміжних структур: `Укртрейд-бізнес`, `Укрінтерекспедиція`, `Техінвест`, торговий дім `Полфорт` і т. д., і т. ін. Сферою діяльності цих чисельних родинних структур є, за повідомленнями ЗМІ, транспортні послуги, оптова та роздрібна торгівля, виробництво напоїв, реклама, посередницькі послуги тощо. Цей бізнесмен завжди тримав у політиці `ніс за вітром`. Коли почалась горбачовська пере­будова, Червоненко створив гоночну команду `Перебудова` та спромігся зустрітися з генсеком Горбачовим. Після розпа­ду СРСР і встановлення в Україні кучмівської влади Черво­ненко пробився до Кучми, став членом правління УСПП, членом Ради роботодавців при Президентові України, а потім – головою Ради підприємців при Кабінеті Міністрів України. У 1998 р. Червоненко вже радник Кучми, а в 2000р. – голова Держкомрезерву (це вже дійсно пустили щуку в річку). За вірну службу Кучма нагородив його орде­нами `За заслуги` (перед ким тільки?) III та II ступенів, він став також `кавалером` масонського скандально відомого `ордена Станіслава`, де `першою кавалерственою дамою` є Людмила Кучма. Поки Червоненко очолював Держкомрезерв, режимом найбільшого сприяння в цьому ві­домстві користувалося, як стверджують інтернет-видання, ЗАО `Агроінвест-груп`, яким володів його рідний брат – І. Червоненко. Пізніше Генпрокуратура порушила з цього приводу кримінальну справу, але Є. Червоненко одразу і публічно звинуватив управлінську юстицію в антисемітизмі. Цей самий прийом (дуже, до речі, поширений серед єврейсь­ких злочинців) він використовував і в боротьбі з С. Медведчуком, тодішнім главою Львівської податкової адміністрації (братом В. Медведчука), хоча водночас у Львові поширюва­ли листівки, які акцентували увагу жителів саме на єв­рействі родини Медведчуків, Допомогли Червоненку виплу­татись з цих карнонебезпечних ситуацій, як стверджують обізнані люди, `теплі особисті стосунки з дружиною прези­дента Людмилою Кучмою`. Як повідомляє інтернет-видання `Олигарх` (http://www.oligarh.net), (далі мовою оригіналу) `Людмила Николаевна не только является неформальным главой президентской семьи, но и очень падка на лесть, а Евгений Альфредович, даже находясь в оппозиции, регуляр­но клянется в верности не только гаранту Конституции, ко­торого клянется любить, даже если президент лично будет сто уничтожать, но и его половине`.

Починаючи з 2000 р. всі підприємства Є. Червоненка оформлено на його дружину, а сам він заявляє, згідно з інформаційними повідомленнями, що тільки його при­сутність у фракції `Нашої України` гарантує В. Ющенку міжнародну єврейську підтримку. Крім того, він активно намагається налагодити контакт між Ющенком та Кучмою, тобто поводиться як типовий штрейкбрехер. З 2001 р. Чер­воненко очолює піклувальну раду єврейського конгресу Рабиновича (сьогодні – лише заступник цього кримінально-олігархічного діяча), а з 2002 р. – віце-президент Євразійського єврейського конгресу (разом з не менш скандально відомим Й. Зісельсом), керівника якого О. Машкевича пе­реслідують сьогодні британські та бельгійські правоохоронні органи за кримінальні справи (докладніше див.: Персонал Плюс. – 2004. – № 30. – С. 2). Зближення Червоненка з Рабиновичем (теж знаним кримінальним злочинцем, засудженим свого часу до 14 років ув`язнення і якого сьогодні міжнародні спецслужби звинувачують у торгівлі зброєю та замовних убивствах) відбулося, за повідомленням інтернет-видання `Олигарх`, саме тоді, коли Червоненко опинився в оточенні В. Ющенка. І далі мовою оригіналу: `через Евгения Альфредовича (Червоненко) в `Нашу Украину` начинают вливатися привлеченные Рабиновичем еврейские деньги... Кроме того, Евгения Альфредовича не раз обвиняли в том, что, встречаясь с Президентом, он не только пытается нала­дить контакты между ним и Ющенко, но и попутно раскла­дывает яйца по разным корзинам, сдавая стратегические пла­ны и источники финансирования `Нашей Украины`... Впрочем не исключено, что со свойственным ему простоду­шием бывший автогонщик в ноябре 2004 года будет до не­бес превозносить государственнические качества В. Медведчука или В. Януковича – опыт в этом отношении велик`.

Ще одним відомим олігархом, який нещодавно приєднав­ся до `Нашої України`, є Л. Черновецький – нардеп, почес­ний президент `Правексбанку` (входить у десятку найбіль­ших комерційних банків України). Черновецький, як і його `однопартійці` Порошенко і Червоненко, весь час блукав ко­ридорами влади: три роки був позаштатним радником Куч­ми, членом вищої економічної ради при тому ж Кучмі, потім створив якусь чудернацьку партію `За красиву Україну`, згодом ще одну і врешті очолив Християнсько-ліберальну партію. Як повідомляли ЗМІ, до входження Черновецького у фракцію `Наша Україна` доклав руку Порошенко. Але, не зважаючи на це, Черновецький самовисунувся (який вдалий термін!) на президента всієї України, а не тільки `нашої`. Черновецький, який видає себе за `великого мораліста`, відомий тим, що вів сутяжну судову боротьбу з мером Киє­ва О. Омельченком, що, на думку інтернет-видання `Рух-Прес`, є суто політичним замовленням з боку Суркіса – Медведчука та Кучми (згадаймо, як нахабно вели брудну виборчу кампанію Суркіса за те, щоб нарешті вмоститися йому в крісло мера української столиці). Можливо, саме за неспроможність виконати це замовлення Суркіс, за зізнан­ням самого Черновецького в прес-клубі агентства УНІАН, `з-за плечей депутатів з СДПУ(о) вдарив мене двічі по об­личчю`, а потім `втік з парламенту`. Така вона культура пар­ламентських стосунків серед єврейських нардепів (до речі, і єврей Червоненко неодноразово помічений в організації пар­ламентських бійок, як і його колега та соплемінник Бродський).

За свою політичну кар`єру Черновецький перебував у ла­вах провладної фракції НДП та не менш провладної групи `Регіони України`, що, вочевидь, надало `IIравекс-банку` можливість обслуговувати цілу низку державних установ та підприємств, чиє керівництво було причетним або до держ­бюджету, або до діяльності парламенту. Відома і любов Чер­новецького, цього `вболівальника` за долі безпритульних та бідних, до суперрозкішних авто, якими він полюбляє керува­ти сам. Так, сидячи за кермом `Мерседеса`, як повідомляло інтернет-видання `Обком`, Черновецький 2 листопада 2003 р. на смерть збив 20-річного хлопця з Полтавської області, але ніякого покарання досі не поніс. Більш того, за повідомлен­ням того-таки інтернет-видання, 15 квітня 2003 р. `Мерседес-600`, який належить концерну `Правекс`, теж на смерть забив на дорозі 11-річного хлопчика, а потім зник з місця злочину. Говорять, що в цьому `мерсі` їхала дружина Чер­новецького – Аліна Айвазова. Однак і цю справу в міліції `зам`яли`, посилаючись на тиск `дуже впливових людей, які можуть помститися`. А. Айвазову (віце-президента `Правекс­банку`) пов`язують також з могутньою сектантською структурою, яка називається `Боже посольство` і яку вважають ана­логічною до сумнозвісного `Білого братства`, оскільки вико­ристовує в своїй діяльності, за твердженням інтернет-видань, принципи зомбування прихожан, що, певна річ, відображаєть­ся на обсязі їх грошових внесків (до речі, ці внески перерахо­вують на рахунок тому ж таки `Правекс-банку`).

 

У сучасній Україні встановлений кримінальний олігархічно-клановий режим, що спирається на корумповану законодавчу, виконавчу і судову владу на чолі з президентом Л. Кучмою, який оточив себе ділками сумнівної репутації (а то і просто колишніми чи сьогоднішніми злочинцями) переважно єв­рейської національності, котрі з експлуататорською жор­стокістю визискують чужий для них титульний етнос та представників національних меншин – невід`ємну складову єдиного українського народу. За своєю суттю це влада єврейських поневолювачів, які стоять над законом і викори­стовують його тільки проти своїх супротивників (особливо у сфері міжнаціональних та міжрелігійних відносин), звинувачу­ючи їх у вигаданому ними ж антисемітизмі, кримінальна пе­реслідуючи їх. Це влада злочинної антисоціальної природи, і тому її найшвидша та повна зміна на всіх рівнях державного управління е головною умовою існування українського наро­ду і дійсно незалежної Української Держави, де буде обов`яз­ково проведена справедлива реприватизація та націоналі­зація пограбованого народного майна.

Георгій Щокін

Передрук з книги Щокін Г.В. За кого ж голосувати?: Спроба

 відвертої відповіді. - К.: МАУП, 2004. - 68 с.

http://unaunso.org

http://una-unso.info

http://vinnica.una-unso.info

http://kharkov.una-unso.info