<< назад

Україна: шляхом незалежності чи неоколонізації?

 

Руйнування СРСР стало однією з найбільших геополітичних подій світової історії XX століття. Поділ єдиного потужного Радянсь­кого Союзу значно послабив безпеку новоутво­рених держав. Особливо вразливою виявилася Україна, яку фактично обеззброїла її «п`ята ко­лона», знищивши потужний арсенал ядерної зброї.

Чому так важливо мати сильну державу в су­часному світі, який глобалізується? Чому Ук­раїна, після здобуття незалежності, обрала шлях неоколонізації? І яку роль у цьому відіграла ук­раїнська політична еліта? На ці питання ми й спробуємо відповісти.

Глобальне товариство. Створення світового соціального монстра, що об`єднає більше шести мільярдів людей, відбу­вається у різних напрямах. Головними серед них є: стрімкий розвиток засобів масової ко­мунікації, інформаційних технологій; форму­вання глобальних засобів масової інформації; створення єдиної світової примітивізованої культури; формування світової глобальної еко­номіки і, зокрема, транснаціональних компаній, що перейшли кордони національних держав; існування мережі міжнародних організацій, що об`єднують людство в єдине ціле, тощо.

Якщо йдеться про світову економіку, про світовий інформаційний простір і некомерційні міжнародні організації, то слід розуміти, що транснаціональні корпорації, засоби масової інформації і всі наддержавні організації контро­люються, підтримуються і використовуються силами Заходу, причому у своїх власних інтере­сах.

«Ключовим фактором,  що впливає на сучасні глобалізаційні процеси, є діяльність світового уряду. Не вдаючись у жах­ливі подробиці, які змальовують нам численні теорії змови, треба визнати, що ця наддержавна структура цілком ефективно виконує роль шта­бу «Нового світового порядку». Однак у своїй роботі ця організація орієнтується на інтереси малочисельної еліти, об`єднаної етнічною спорідненістю та ініціацією в ложах деструктивної спрямованості.  Ця обставина - узур­пація влади у світовому уряді хасидсько-парамасонською групою – потребує якомога скорішо­го виправлення» (цитата – Олександ­р Ігнатов, генеральний директор інформаційного аналітичного агентства при управлінні справа­ми президента Російської Федерації, «Стратегия «глобализационного лидерства», „Независимая газета”, 7 вересня 2000 року).

Концепція «золотого мільярда». Як стверджу­ють глобалісти, для ефективного функціонуван­ня сучасного індустріально-інформаційного суспільства достатньо двадцяти відсотків найкваліфікованіших працівників, учених і спеціа­лістів планети. Сьогодні вони переважно про­живають у країнах «золотого мільярда». А що ж, робити з рештою населення інших країн світу (80%), куди, зокрема, входить і Україна? і Архітектори глобалізації не дають відповіді на і це запитаннях. Хоча у документах ООН (Комітеті з народонаселення і сировинних ресурсів) все населення Землі поділено на основне (забезпечене сировиною, 1 млрд.), напівосновне (майже 1 млрд.) і допоміжне народонаселення, яке є не­рентабельним в умовах індустріалізації і не оку­повує вкладених у нього коштів для вироб­ництва і життя.

У чому ж полягає суть цієї концепції?

Термін «золотий мільярд» утворився як син­тез двох великих ідей сучасної західної культу­ри. Одна ідея пов`язана з уявленням про «золоту еру» прогресу і благополуччя, інша – з пе­симістичним визнанням обмеженості ресурсів і Землі і неможливості поширення цього благополуччя на все населення планети. Безумовно, цей термін не застосовується в офіційних докумен­тах, де його замінюють набором понять і визначень так, що зміст стає зрозумілим тільки з контексту. На Заході цим терміном означують населення країн, що входять до Організації економічного співробітництва і розвитку, тобто населения 24 країн Європи й світу (так званий перший світ).

Розвинені країни, зберігаючи для свого населення високий рівень життя, намагатимуться військовими й еко­номічними засобами утримувати решту світу в; промислово нерозвиненому стані (як сировин­ного придатка й зони скидання шкідливих відходів). Населення цих «заморожених» країн в умовах бідності деградуватиме і не становити­ме жодної функціональної цінності для «першо­го світу», створюючи, разом із тим, глобальні соціальні проблеми. Це населення повинно бути скорочене за допомогою системи нових соціаль­них технологій.

Західні корпорації й фінансові олігархи мають далекоглядну мсту: зберегти контроль над при­родними ресурсами Землі в руках промислово-фінансової еліти світу. Не випадково, програма ООН з економічного і соціального розвитку на 1990-ті роки не має установок на невід`ємний суверенітет народів над їхніми природними ре­сурсами, які були досить популярними в доку­ментах 60-70-х років. Як кажуть дипломати, слід уникнути ризику «розбазарювання сирови­ни за національними квартирами...».

На порядок денний поставлено штучне скоро­чення населення Азії, Африки, Східної Європи і, зокрема, України.

Здійснюється наукова й культур­на підготовка західного суспільства для прий­няття концепції «золотого мільярда». Розробка моделей вирішення глобальних проблем на За­ході проводиться відкрито, як це робить, на­приклад, Римський клуб, і таємно – у рамках Тристоронньої комісії.

Відповідно, на всій пла­неті встановлюється однорідний політичний ре­жим у рамках єдиної планетарної держави з ефективними поліцейськими силами й системою всебічного контролю життєдіяльності людського співтовариства загалом і кожного індивідуума зо­крема. (Ось для чого потрібний індивідуальний ідентифікаційний код.)

Існує «кваліфі­каційна комісія», яка виносить остаточний вер­дикт щодо існуючих на планеті етносів. Тепер уже однозначно можна стверджувати, що за­повітні квитки до «суспільства вибраних» закінчились. Залишилися лише жетони на пра­во тваринного існування, а тих, хто не зможе їх отримати, чекає фізичне знищення. Тому бійка за жетони йде не на жарт. Міжнародні поліцейські сили змушені докладати величезних зусиль для контролю за боротьбою відкинутих націй.

Стратегія і тактика. Прагнення Заходу до світового панування зумовлене об`єктивними законами соціального буття. Тому Захід робить усе для того, щоб установити но­вий світовий порядок, який би відповідав його інтересам.

Під час «холодної війни» західною цивіліза­цією розроблена стратегія встановлення нового світового порядку, відомого нам під назвою кон­цепції «золотого мільярда», її суть полягає у нав`язуванні незахідним країнам соціального ус­трою, економіки, ідеології, політичної системи й способу життя, подібних існуючим у західних країнах. Концептуально це виглядає як гуманна, безкорислива й визвольна місія Заходу, що при цьому зображується як втілення усіх можливих чеснот.

Захід має намір довести намічені «жертви» до такого ста­ну, щоб вони втратили можливість до са­мостійного існування й розвитку, включити у сферу впливу і експлуатації західних країн, приєднати їх до себе не як рівноправних парт­нерів, а як зони колонізації (сусідів Європейського Співтовариства). Ідеологічна оброб­ка і система спокус роблять усе для того, щоб «жертва» сама «полізла» в ярмо колонізації і була б за це вдячна. При цьому не виклю­чається й насильство, тому що всередині країни може існувати боротьба між різними кате­горіями громадян, які не бажають жити в ко­лонії.

Тактика Заходу різноманітна і добре розробле­на. Її метою є дискредитація основних атрибутів суспільного устрою країни, що підлягає ко­лонізації: її дестабілізація і сприяння кризовим явищам у сферах економіки, державного уп­равління, ідеології; розподіл населення країни на ворогуючі групи, партійні й релігійні осеред­ки, підтримка опозиційних рухів, підкуп інте­лектуальної еліти й привілейованого прошарку; пропаганда переваг західного способу життя, аби викликати в населення заздрощі до західно­го достатку, і разом з тим створення ілюзій, що цього достатку можна досягти за короткий термін, якщо країна стане на шлях перетворень за західними зразками; впровадження соціаль­них пороків західного суспільства, що подають­ся як прояв справжньої свободи особистості; на­дання допомоги колонізованій країні у такому розмірі, щоб це сприяло руйнуванню її еко­номіки, породжувало паразитизм і створювало Заходу репутацію безкорисливого рятівника від «жахів» попереднього способу життя.

Однією з характерних рис колонізації є мирне вирішення проблем, точніше, примусово мирне. Захід має потужний економічний, ідеологічний і політичний потенціали, щоб примусити обрану країну йти наміченим шляхом. А якщо потрібно, то Захід, як у випадку з Сербією чи Іраком, мо­же застосувати й силу.

Глобалізація – це особлива форма ко­лонізації, в результаті якої у колонізованій країні примусово створюється соціально-політич­ний лад колоніальної демократії.

За «вирваною» з колишніх зв`язків країною зберігається видимість суверенітету. Із нею встановлюються відносини як з рівноправним парт­нером, стиль життя при цьому не змінюється. Створюються осередки економіки західного ти­пу під контролем західних банків і компаній. Зовнішні атрибути західної демократії викорис­товуються як засоби для маніпуляції народом. Характерно, що експлуатація країни в інтересах Заходу здійснюється незначною частиною насе­лення колонізованої країни (колоніальною адміністрацією). Ця частина, що становить ком­прадорську та гендлярсько-лихварську «еліту», отримує великі прибутки за виконання такої ро­боти.

Колонізована країна доводиться до такого ста­ну, коли стає нездатною до самостійного існу­вання. У військовому відношенні вона деміліта­ризується настільки, що ні про який опір не мо­же бути й мови. Збройні сили виконують поліцейські функції, стримуючи протести насе­лення і придушуючи можливі бунти. Національ­на культура підміняється західною псевдокуль­турою. Населення отримує сурогат демократії у вигляді розбещеності, послабленого контролю з боку влади, доступних розваг, системи ціннос­тей, які звільняють від самовдосконалення і мо­ральних обмежень.

Наддержавне управління Україною. Уп­равління соціально-економічними процесами здійснюється із єдиного центру, який реалізує ту чи іншу концепцію. Концептуальна влада повинна забезпечити розпізнавання факторів, що впливають на суспільство, із метою форму­вання векторів управління. Вона невидима для непосвячених, і більшість людей вважає, що такої влади взагалі не існує. Проте концепту­альна влада завжди присутня у кожному суспільстві. Таємна стороння концептуальна влада і є зброєю агресії в цій державі, що при­душує вітчизняну концептуальну владу. Таємна концептуальна влада завжди прояв­ляється і втілюється у вигляді домінуючої іде­ології, що нав`язується окремими партіями, за­собами масової інформації, художньою літера­турою та іншими видами мистецтва. Вона ре­алізується шляхом прийняття в державі відповідних законів, зокрема тих, що форму­ють систему управління економікою. Якщо керівництво та інтелектуальна «еліта» такої держави не мають уявлення про концептуаль­ну владу чи свідомо керуються чужоземною концептуальною владою, то вони є «п`ятою ко­лоною» чи зібранням «агентів впливу» в подібній державі і виконують функції «ко­лоніальної адміністрації».

Загальновідомо, що 45% сукупного доходу насе­лення планети перебуває в руках 358 лихварсь­ких банківських сімейних кланів, які утворюють Фінансовий Інтернаціонал. Диспропорція до­ходів у світі продовжує набирати темпи. За дани­ми ООН (доповідь ООН «Показники світового розвитку в 2000 році», квітень 2000 року) на 57% населення світу припадає лише 6% світового до­ходу (близько 30 доларів у місяць на людину). Це свідчить про домінування на планеті лих­варської системи життєустрою.

«Система лихварства» набула форми наддержавної корпоративної фінансово-кредитної сис­теми, яка є «раковою пухлиною» планети. При цьому справжня причина глобальної кризи цивілізації – диспропорція прибутків. «Система лихварства» визначається політекономічною парадигмою під назвою «неолібералізм» і є ідео­логією концептуального управління країнами «третього світу», зокрема й Україною. Неолібе­ралізм розроблено як ідеологію неоко­лоніалізму, що панує на планеті понад 50 років, захоплюючи все більше територій і населення.

Найрезультативніший спосіб підкорення країн і народів – фінансове підкорення, що до­сягається психологічним і економічним тиском, інтелектуальною обробкою за допомогою ряду заходів. Багато держав і націй давно фінансово залежні. Люди нібито мають право на вільне висловлення своїх думок, свободу слова, самі вибирають президентів, мерів, органи місцевої влади і навіть не розуміють, що суспільство, в якому вони живуть, використовується для пе­реміщення фінансів через приховані канали до рук гнобителів.

Наддержавне управління нашою країною здійснюється за допомогою контролю над кре­дитно-фінансовою сферою, що є найбільшою дезінформацією українського народу. Периферійна структура наддержавного управління нашою державою Центральний банк, чи Національний банк України. В умовах демо­кратії зарубіжні емісари дозволяють населенню все, крім управління грошима країни. Тим часом механізм руйнування діє незалежно від того, бу­дують політики соціалізм, капіталізм чи лібе­ралізм. Це механізм паразитичного позичкового процента, який призвів до зубожіння половини населення планети. Мета його полягає в тому, щоб примусити одну країну брати позичку в іншої країни, замість того щоб друкувати достат­ню кількість своїх грошей. Це завдання виконує добре профінансована «п`ята колона», яка пере­конує керівників держав у тому, що вагон надру­кованих власних грошей призведе до інфляції, а ось привезений з-за кордону вагон зелених папірців інфляцію не створить.

Наявність у фінансовій системі кожної держави іноземної валюти означає, що державою ке­рує наддержавний центр управління і в ньому немає місця для забезпечення національних інтересів. Приховування цього істинного ме­ханізму управління державою і є тотальною дезінформацією народів.

В основі управління кредитно-фінансовою сферою лежить позичковий процент. Уміло йо­го використовуючи можна формувати які завгодно тенденції розвитку окремо взятої країни – від економічного краху до умов процвітання. Задля приховування цього істинного ме­ханізму управління і служать розробки ака­демічної науки, марксизму-ленінізму, демократів і деяких «опозиційних сил». Сьогодні кожна освічена людина розуміє, що США отри­мують 60% прибутку від торгівлі зеленими папірцями. Це дійсно папірці, які не мають ніякої цінності. Прибутки потрапляють до ки­шені Фінансового Інтернаціоналу. І тисячу разів правий П`єр Жозеф Прудон, який ще в XIX столітті сказав, що головна причина сучас­ного злиденного становища народів – пануван­ня юдейських банкірів.

Який же знайти вихід із цієї ситуації? Як ски­нути доларовий зашморг із шиї українського на­роду? Рецепт простий. Для розвитку вироб­ництва необхідно законодавче заборонити лих­варство і видачу грошей під процент, а також відмовитись від усіх міжнародних запозичень під позичковий процент. Надати гривні статус єдиного засобу платежів на території нашої дер­жави, як це й передбачено Конституцією Ук­раїни. Для створення додаткових умов проти інфляції необхідно прийняти закон України про обов`язкову оплату експортних операцій у національній валюті.

Фінансовий Інтернаціонал оголосив нам невидиму війну й веде Україну до неоколоніалізму. Обмеження паперової грошової маси здійснюється під дією негласної установки («зо­лотого стандарту»), що вимагає жорсткого прив`язування емісії гривні до наявних золото­валютних запасів країни (так званої грошової бази). Так відбувається наддержавне управління фінансово-кредитною системою України.

Колоніальна адміністрація України. Для українського народу не секрет, що останнім часом до влади прийшла компрадорська й гендлярсько-лихварська політична «еліта». Вдумайтесь у цей новий зміст поняття «еліта». Раніше народи покладали на національну еліту всі свої надії. Еліта була втілен­ням народного досвіду, виразником волі нації й своєрідною рушійною силою в прагненні до кращого майбутнього.

Тепер посадові особи є членами різноманітних «таємних товариств»: клубу «Ротарі», ордену Великого Сходу України, ордену тамплієрів, лицарського ордену Святого Станіслава, що є правонаступником ордену, за­снованого в 1765 році королем Польщі Станісла­вом  II Августом Понятовським, та багатьох інших...

Яка доля чекає українську правлячу олігархію (ко­лоніальну адміністрацію), що зовсім недавно вважала себе стратегічним партнером США?

Трагедія нашої компрадорської та гендлярсь­ко-лихварської «еліти» полягає в тому, що во­на не знає інших стимулів для спільного соціального життя, крім таких «простих» і зро­зумілих, як нажива і страх. Власне, саме ці сти­мули пропагує ліберальна ідеологія як вищий підсумок історичного й культурного досвіду.

Зрадницька політична українська «еліта» пішла значно далі своїх російських однодумців. Вона обеззброїла країну, оголосивши себе без`ядерною державою. Світова ліберальна ре­волюція на Заході не відбулася і замість роззброєння в ім`я тотального миру й демокра­тичного світового порядку Захід продовжує озб­роюватись, демонструючи готовність викорис­товувати зброю для захоплення влади на пла­неті. А замовників ліберального перевороту в Україні, які так і не отримали подяки від західних «благодійників».

Микола Сенченко

доктор технічних наук, професор,

директор Книжкової палати України

Передрук ж-л „Персонал” № 1, 2003

(подаємо з скороченнями)

 

http://unaunso.org

http://una-unso.info

http://vinnica.una-unso.info

http://kharkov.una-unso.info